Ще бабиного літа баговиння
Солоним сумом висне на плече.
Та ніч серпнева, зоряна і синя,
Здавалось, в осінь зроду не втече…
Гаряче літо нас уже зреклося,
На цілу зиму згасли світляки…
І тільки в снах кохань палких колосся
У душах гублять суму мідяки.
А осінь пізня – з поглядом спесивим,
Непрохано калюжами бреде.
Нас кутає в тумани срібно-сиві,
З собою зиму в душі нам веде…
Немає коментарів:
Дописати коментар