Я світу білого не бачив,
По світу білому йдучи.
А сніговійниця гаряча
Крутила білі паничі.
Згубивши всі орієнтири,
До маяка удалині
Вела вперед єдина віра –
У світло в маминім вікні.
Під вітру стогін і пересвист
Дістався дому всеодно.
Не на село, на всенький Всесвіт
Світилось мамине вікно.
Воно здавалося зорею,
Що зайнялася в білім склі.
І розливалося од неї
Незгасне світло по землі.
Висока істина зоріє,
Немов священне знамено:
Завжди освітить і зігріє
Маленьке мамине вікно.
Немає коментарів:
Дописати коментар