своїм крилом, присядь зі мною поряд --
давай з тобою просто поговорим.
Я відчуваю, що вже стільки літ
рука твоя підтримує незримо,
а крил легенький порух, невловимо,
частенько проганяв думки сумні.
Не осудив ні поглядом, ні словом,
коли сприймала за зерно полову...
Чи не наснилось часом це мені,
чи я сама придумала потребу:
в час розпачу благаючи у неба,
щоб хтось мене від себе уберіг?
Бо світ манив і кликав за собою --
вночі та вдень все не давав спокою
той поклик ще незвіданих доріг.
***
Життя, неначе спринтерський забіг...
Прийшла біда. Ти захистити зміг --
коли довкруж лунав ракети вий,
(хтось заповідь порушив: "Не убий!"),
ти вчив мене і в ці жахкі часи
знайти в душі куточок для краси.
І, попри біль, розруху та війну
надії бачить зірочку ясну,
наповнювать буття яскравим змістом,
нанизувати слів рябе намисто...
Днів швидкоплинних руху не спинить.
Коли мого життя зітреться нить --
хранителю, я про одне молю:
будь завжди поруч з тим, кого люблю.
Хто знає, скільки залишилось літ?
Щоб встигла на землі лишити слід --
убережи, мій янголе, від бід!
Ірина Булахова
Немає коментарів:
Дописати коментар