В монастирськім саду чутно відгомін давніх віків...
Тут дзвінкі солов'ї величають весну дифирамбами,
І здається, що з неба лунає цей ангельський спів.
Я блукаю один серед саду, прямую до храму.
В серці сплеск почуттів, де є віра, надія й любов...
Храм на кручі стоїть, височіє велично над нами.
Я сюди помолитись за мир і за спокій прийшов...
Стародавня історія в стінах оцих спочиває.
Незабудками синіми встелений храмовий двір --
Це Господь їх дарує... Нам звістку з небес посилає,
Щоб усі розуміли: людина людині -- не звір...
Я ці квіти візьму людям добрим і світлим на згадку,
Помолюсь за щасливе майбутнє у храмі велично-святім,
Щоб затихли бої і замовкли жорстокі гармати
Та співали в саду про вселенську любов солов'ї.
Анатолій ЛУГОВСЬКИЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар