Говорять, не на часі про природу
І про кохання нині говорить,
Про мрії про свої чи про погоду,
Коли Вкраїна в полум’ї горить…
Говорять, що не варто жартувати,
Коли біда, як горлиця, кричить,
Коли в сльозах і тузі сива мати,
І горе змієм – в душу, аж сичить.
Коли «тривог» шалених – як калини,
В окопі катма часу чаювать,
Коли на терезах – життя хвилини, -
Говорять, не на часі нам співать…
Усе це так, та помирать у тузі,
Зігнувши спину, плакать і конать –
То не для нас, шановні мої друзі, -
Ми свою землю вмієм захищать.
А в пісні ми живемо споконвіку,
І словом любим землю величать,
Любов у серці носимо велику,
А в душах наших – вірності печать.
Тому й природу любимо без міри,
І хай який страшний не буде час,
Весну чекаймо, що дає нам віру,
Від холоду спасає вчасно нас.
І в горі в розпач падати не будем,
Весні дощенту щиро віддамось.
А ПЕРЕМОГУ, вірю я, здобудем
Під нашим небом в маєві колось.
Тетяна Лісненко
Немає коментарів:
Дописати коментар