Зирять в душу з упертим викликом.
Хтось далеко про щось голо'сить.
Певно, вітер... А може, скрипка?..
Попід річкою тихі верби
Розплітають пожовклі коси.
Їм обридла осіння зверхність,
Що складає траву в покоси,
І холодними вечорами
За теплом, наче звір полює...
... Припорошена полинами,
Осінь в зиму стежки торує...
***
Ві'ттям калино'вим, мов губами,
Жадібно припавши до відра,
П'яна осінь, зваблена вітрами,
На похмілля зранку дощ пила...
Анатолій Луговський
14.09.2024 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар