у факті такому є щось і відрадне.
Душа, наче море, для віршів-галер,
і ніч шоколадну вдихає пожадно.
Я зорі вплітаю у стрічку письма,
загострює місяць розморену думку.
Радій же, душа, доки ще не зима,
останній листок не відірвано лунко.
Ще буде осіннє тепло – ти зігрійсь!
То відгомін літа цього золотого.
Вже бачу себе там: стою, – просто гість...
Для чого я там? О, невже лиш для того?!
Вуста ж бо мої ще не випиті. Ні!
Бажання мої не готові згасати.
Вони ще солодкі, як мед, запашні.
А шкіра пашить ароматами м’яти.
Надія Позняк
Немає коментарів:
Дописати коментар