Дощ густо йде. Іде, та не проходить.
Погойдується наче з боку в бік.
Дивується немов: чом на колоді
Давно сидить у сквері чоловік?
Уже хоч викрути на ньому одяг.
Дзьобають краплі, падаючи з лип.
А він все дивиться кудись углиб -
У власну душу, в те, що в ній насподі.
А там щось, мабуть, по живому ріже.
Що саме - не довідатись дощу:
Можливо, опинивсь на роздоріжжі?..
Куди і з ким тепер?..
Дощ враз ущух.
Отямився, як на колоді спокій -
Тривожний спокій вибухнув і зблід,
Як чоловік пішов рішучим кроком...
Дощ підтюпцем побіг за ним услід.
Ніна БАГАТА
Немає коментарів:
Дописати коментар