Осінь усміхається, зітхає,
Золотом стіка додолу клен.
Сутінками року називають
Місяць листопад іще здавен.
Красне літо в вирій відлетіло,
Мов його ніколи й не було,
І вода у річці потемніла,
Ніби чорне ворона крило.
Сойка-непосида метушиться,
Дбає про запаси для зими:
Під коріння, в мох, в опале листя
Все хова й хова свої корми.
Де озоном в хащах лісу віє,
Де струмить по стовбурах смола,
Вже шишкар сосновий червоніє
І шишкар ялиновий пала.
А калина — у дозрілих гронах,
А калина — вся у снігурах,
Мов окропом бризкає червоним,
Барвами окриленими гра.
Дуб стоїть, як витязь древньоруський
У шоломі — і вартує шлях...
Скоро, скоро перелітні гуси
Нам притягнуть зиму на хвостах.
Вечоріє сонце непривітне,
Опливає воском, як свіча...
Скоро, скоро осінь перелітна
Зиму перелітну постріча...
***
Осінь - у барвистому намисті.
Як циганка - з бубоном в руці.
Поцілунок - чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.
Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і палка,
і, немов на картах, ворожила
на кленових зоряних листках.
Я платив грошима їй немало,
потім серце вийняв — і віддав,
і вона мені тебе вгадала
так, як я того і забажав.
Де циганка? Де відьомські коси
у стрічках, квітках і дукачах?..
Так, тебе наворожила осінь
на кленових зоряних листках…
***
Знов прийшла на землю
осінь,
розпустила сиві коси,
а у неї в сивих косах
позаплутувались оси.
Позаплутувались оси
і бринять в її волоссі.
Дуже любить осінь
оси,
що бринять у сивих
косах,
і, мабуть, що через оси
та й назвали осінь —
осінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар