Катерина СЕНЧЕНКО. Я нікуди не їду: вірш дня

Я нікуди не їду. Насадила й насіяла квітів.

Вони радують серце - розкішні і зовсім дрібні...

Я не їду нікуди. Ну як я оце все залишу?

І котів, і собаку? Вони ж довіряють мені!

 

 

 

 

 

Я нікуди не їду із мого прадавнього раю

У далекі диковинні і екзотичні краї,

Бо, повірте мені,  я країни такої не знаю,

Де б співали отак, як у нас,  від душі солов'ї.

Де б буяв так город: помідори цвіли й огірочки

Й шикувались уряд і перці, й молоді картоплі,

Де б так сонях за сонцем  хилив би голівки-віночки,

І плелась-припадала квасолька до лона землі...

А в чужинських краях, хай і хлібних, гостинних і щирих,

Я лиш біженка, гостя, і то лиш на деякий час.

Як же хочеться спокою,  радості,  світла і миру.

І як жаль, що всього цього зараз немає у нас...

Як би там не було і які не ставалися б зміни,

Не поїду нікуди, й не тому, що немає куди.

В час непевний такий помагають удома і стіни,

І кудлатий мій пес, і найкращі у світі коти...

 

Катерина Сенченко