Анатолій ЛУГОВСЬКИЙ. Осіннє намисто: вірш дня (у прозі)

Воно лежало біля моїх ніг на пригніченій дощами рудій траві - надзвичайно красиві перлини роси, нанизані на сиву павутину бабиного літа...

Сонячний промінь, прорізавши сіре лахміття хмар, ніжно ковзнув полірованою поверхнею росинок...

 

 

 

 

 

І чарівне намисто враз ожило! Та несподівано засяяло так сліпуче-яскраво, що я мимоволі замружив очі...

Ніякі дорогоцінності, створені людиною, не змогли б конкурувати з цією прикрасою осені!

Мені дуже захотілося торкнутися дива. Я простягнув руку і ... кінчики пальців обпекло холодом. 

Намисто раптом востаннє спалахнуло і миттєво щезло... Нагадавши про себе лише прохолодною вологою на долоні.

... Рвучко повіяв вітер. Сонце загубилося десь у глибинах похмурого неба.

Осінь, певно, розгнівалась, шкодуючи за втраченим намистом...

 

А. ЛУГОВСЬКИЙ

30.10.2024 р.