В калюжі вікна поглядала криво.
Сутулились дерева мовчазні.
Зітхали люди. – Всім хотілось дива.
І ось діждались! Диво це утнув,
Вже в котре мудрість проявивши, ранок.
Він живо хмуру осінь обернув
На зимку, в біле платтячко убрану.
І сипав, сипав з щедрої руки
Прикраси їй. А їй здавалось мало.
Ці перли – метушливі зірочки,
Танцюючи, низалися в разки,
А то на вітрових плечах катались.
Враз на очах підріс новенький день.
Втішались вікна шторою леткою.
Дерева стрепенулись.
І в людей
Сміх пробудивсь од новизни такої.
Немає коментарів:
Дописати коментар