28 липня 1880 року народився український письменник і політик Володимир Винниченко. Його політичний доробок не такий однозначний, як літературний, але він точно належить до ключових постатей українського ХХ століття.
Народження, дитинство й навчання в гімназіях і університеті не настільки цікаві, як творчість і політична позиція Винниченко. Він вписується в так звану типову рамку літераторів ХІХ – початку ХХ століття. Йдеться про бідну родину, в якій треба було “пробиватися”. Але завдяки своїм здібностям Винниченко багато чого досягнув.
Коли ми говоримо про Винниченка, треба пам’ятати, що це насамперед геніальний автор. Він це знав і був переконаний, що не просто писав популярні твори, а залишиться в літературі назавжди. Щоправда, думав, що всі його твори геніальні. А це, вочевидь, не так.
З іншого боку, це дуже складна людина. Людина, яка через переконання у своїй геніальності дивилася на своїх співрозмовників дещо зверхньо. Винниченко був переконаний, що йому як автору багато що зрозуміло й відомо, він має прямий доступ до істини. І це ускладнювало йому життя.
До того ж Винниченко був переконаний, що він геніальний не тільки в літературі, а й у політиці, управлінні, побудові взаємин із людьми… Втім, це було далеко не так. І його помилки багато чого коштували Україні, оскільки він був провідною політичною постаттю. Тобто він був геніальним автором і суперечливою людиною.
Найглибший і найцікавіший дослідник творчості Винниченка Володимир Панченко говорив, що чим більше він дізнається про Винниченка, тим менше він йому подобається.
Винниченко був азартним революціонером, переконаним у перемозі соціалістичних ідей. У студентські роки він вступив у партію УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія). Тобто, з одного боку, він надавав перевагу соціальному питанню. Володимир був переконаний, що світ несправедливий і його треба змінювати в бік більшої справедливості для “неймущих”, себто селян і робітників.
Він поширював літературу, агітував людей під час революцій… Серед кіл, які займалися революційною діяльністю, він – помітний політик. 1917 року, коли створили Центральну Раду, Винниченко став, фактично, головою уряду Генерального секретаріату. Звідси починаються його політичні помилки. І я переконаний, що його амбітність наклала цей відбиток.
Поки він перебував на цій посаді, зумів пересваритися геть з усіма – наприклад, з Петлюрою і Міхновським. Винниченко був досить конфліктним. Собі він пояснював це принциповістю. Мовляв, у мене є принципова позиція і, якщо ви її не поділяєте, я не йтиму на компроміси.
З 1901 року він займається політичною діяльністю, а з 1902 – літературною. Він був чи не найпопулярнішим автором тих років. Його літературна творчість була поза питанням.
З одного боку, він вважав, що його тексти мають вражати, щось зрушувати. Так, на відміну від Нечуя-Левицького й Панаса Мирного, Винниченко урбаністичний. Він – один із перших в українській літературі, хто колоритно показує міські ситуації й сюжети. Він ввів у літературу нових, рішучих персонажів, пролетарів, трудівників, які мають зрушити стару систему. Також у його творах є еротика.
З іншого боку, це має бути красиво й естетично сказано. Йдеться про володіння мовою і вміння красиво побудувати фразу. На виході має бути читабельний сильний текст. Це те, чим його твори заворожують.
Цікаво, що Винниченко – автор першої в Україні антиутопії “Сонячна машина”, яка з’явилася в 1926 році. Він написав її після розмови з Леніним й еміграції. Тут він скептично ставиться до капіталізму, зокрема його намагання купити і вірність, і кохання, проте компрометує й революційні організації.
З 30-х років Винниченко перебував поза великою політикою й поза увагою громадськості. Наприкінці життя він нарікав, що як про політика про нього забули, а ті, хто пам’ятають, відгукуються негативно. З письменництвом також – важко, бо емігрантські літературні кола не були потужними. А в радянській Україні його твори повністю заборонили й вилучили з бібліотек. Він дуже розходився з комуністичною політикою в тому, що писав.
Під час німецької окупації Франції Винниченко відмовився співпрацювати з нацистами. За це його кинули до концтабору. Після закінчення війни Володимир Винниченко закликав до всесвітнього примирення народів світу.
Винниченко помер 6 березня 1951 року. Похований у Мужені.
Геніальний автор і суперечлива людина. 37 фактів про Винниченка, що не розкажуть у школі
Немає коментарів:
Дописати коментар