Дзвіночком жайвір у височині
Разки мелодій розсіва над полем.
А поруч у глибокій борозні
Увесь в іржі, як у крові, – осколок.
Тут бій гримів. Чорніла зелень трав.
Сини вмирали за Вітчизну нашу.
І, може, цей осколок просичав,
Життя чийогось нитку обірвавши.
У ґрунті він пролежав троє літ!
Нестерпно стало матері-землі –
І викинула геть із свого лона,
Бо відчувала, що в оці роки
Над ним росли пшеничні колоски
Гіркі, як горе, й, ніби кров, солоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар