Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю,
що воно за диво,
– оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з богом говори.
Ліна Костенко - справжня «совість нації» та одна з найвидатніших постатей сучасної української літератури. Її постать поєднує в собі безкомпромісність, аристократизм духу та надзвичайну ліричність.
Вона була однією з найяскравіших представниць покоління «шістдесятників», які відроджували українську культуру під час радянської відлиги.
Через відмову йти на ідеологічні компроміси з владою її твори не друкували протягом 15 років. Це був акт мовчазного протесту, який лише загартував її авторитет.
Окрім глибокої інтимної та філософської лірики, вона створила епічні полотна — історичні романи у віршах «Маруся Чурай» та «Берестечко», які стали фундаментальними для національної пам'яті.
У 2010 році вона випустила свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», який викликав величезний резонанс, описуючи українське суспільство часів Помаранчевої революції.
Ліна Василівна відома своєю принциповістю — вона неодноразово відмовлялася від почесних звань та державних нагород (зокрема, від титулу Героя України), наголошуючи, що «поетові для роботи потрібні не ордени, а тільки папір та олівець».
Її поезія — це завжди про гідність, внутрішню свободу та неперехідні людські цінності.
Немає коментарів:
Дописати коментар