Франсуа ВІЙОН. Балада на прислів’ях

Коза на кризі лиха не мине,

Глек носить воду, поки не поб'ється,

Коханку гріють, поки не спахне,

Кують залізо, тож воно і гнеться,

Всяк вартий того, що йому дається,

Вода весною в ріках прибува,

Хоч дуже швидко час біжить, здається,

Ми довго дожидаємо Різдва.

 

 

 

 

 

 

Коли кума базікати почне,

Верзе що хоч, допоки не затнеться,

Швець — шиє, жнець — у полі жита жне,

Біда приходить, та й вона минеться,

Дурний за обіцянками женеться,

Приходять завжди по сівбі жнива,

Хоч, може, й навпаки комусь багнеться,

Ми довго дожидаємо Різдва.

 

Голодний пес в конурі не засне,

Ідуть на штурм, як місто не здається,

Плід викидають, коли гнить почне,

П'яниця буде пити, поки вп'ється,

Найкраща пісня, а й вона псується,

Як знати наперед її слова;

Життя біжить,— ще тільки рік почнеться,

А ми вже дожидаємо Різдва.

 

Пересміють смішне на геть сумне,

Сорочка найдорожча мнеться й рветься,

Найбільша радість також промайне.

Де розум плаче — глупота сміється,

Ханжа до раю за життя пропхнеться,

Він спить і бачить чудеса й дива,

Всіляка нитка з кужеля снується,

Ми довго дожидаємо Різдва.

Мій принце! Краще дурневі живеться

Від іншого всілякого єства —

Він ще й на мудреця перекується,

Покіль ми дожидаємо Різдва.

Переклад Л. Первомайського