Поет-злочинець Середньовіччя: Франсуа ВІЙОН

Між 1 квітня 1431 року і 19 квітня 1432 року 
народився Франсуа Війон

Франсуа Війон (1431 – після 1463) — один із найяскравіших поетів французького пізнього Середньовіччя, автор «Малого» та «Великого заповіту», балад і сатиричних віршів, що поєднують глибоку лірику з гротеском та іронією. 

 

 

 

 

 

 

Його життя було сповнене пригод, бідності й конфліктів із законом, що відбилося у творчості. 

Війон — один із небагатьох поетів пізнього Середньовіччя, чия біографія настільки тісно переплетена з легендами й судовими документами. 

1455 року смертельно поранив священика у сутичці, після чого мусив тікати.

Брав участь у крадіжках, неодноразово потрапляв до в’язниці. Його навіть хотіли повісити, але замінили вирок на вигнання з Парижу. 

Відтоді його слід губиться після 1463 року; ймовірно, помер між 1463 і 1491 роками.

Його поезія вплинула на розвиток французької літератури, зокрема на поетів Ренесансу.

Війон став першим великим французьким ліриком, який показав внутрішній світ «маленької людини» середньовічного міста. Він вважається «голосом маргіналів» — бо писав про життя бідних, злочинців, вигнанців.

Його твори перекладалися багатьма мовами, зокрема українською, і надихали поетів ХХ століття (наприклад, П. Тичину та Л. Первомайського).

Взагалі особа Війона неодноразово привертала увагу письменників: крім Рабле, його робили персонажем своїх творів Р. Стівенсон та інші автори. 

Франсуа Рабле у своєму романі "Гаргантюа і Пантагрюель" розповідає, нібито Війон у той час, коли сліди його було втрачено, оселився в Пуатьє і був там кліриком. Таке припущення має свої підстави: збереглися вірші Війона пуатевенською говіркою.

 Балада прикмет 

Я знаю — мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину,
Я знаю — є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю всі шляхи й всі манівці,
Я знаю небо щастя й сліз долину,
Я знаю, як на смерть ідуть бійці,
Я знаю і чернички спідничину,
Я знаю гріх, але грішить не кину,
Я знаю, хто під течію гребе,
Я знаю, як в бочках скисають вина,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю — коні є і є їздці,
Я знаю, скільки мул бере на спину,
Я знаю, хто працює без упину,
Я знаю сну й пробудження хвилину,
Я знаю Рим і як він всіх скубе,
Я знаю і гуситську всю провину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.

Я знаю палац, знаю і хатину,
Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,
Я знаю смерть і знаю домовину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.

(Переклад Л. Первомайського)

По темі: