Благословенна мить: Петрарка і Лаура

«У рік тисяча триста двадцять сьомий, у квітні, в першу годину шостого дня, я ввійшов у лабіринт, з якого немає виходу»

 

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп’янила

Мене, і став я бранцем їх повік.

   

  

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об’явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

I рана, що пройшла в його тайник.

 

Благословенні всі рази, коли я

Ім’я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

 

Благословенні і рядки, що склав

Я їй на честь і мисль моя: до неї

Вона іде, до неї однієї.

Перекладач: Михайло Орест 

 

Франческо Петрарка (1304–1374) — видатний італійський поет, гуманіст, один із засновників літературної італійської мови та один із найвпливовіших поетів епохи Відродження. 

Він найвідоміший своїм циклом сонетів "Канцоньєре" ("Canzoniere"), присвячених його коханню до Лаури — ідеальної жінки, яку він вперше побачив 6 квітня 1327 року в церкві Авіньйона. Лаура стала для Петрарки символом чистої, духовної краси та натхнення, хоча вони ніколи не були разом. 

Її образ пронизує всю творчість поета, а сонети Петрарки вважаються вершиною ліричної поезії епохи Відродження.

По темі: