11 листопада 2026-го виповнилося б 85 років Леоніду Талалаю - одному із найвизначніших українських поетів, чия творчість знайшла своє відображення в літературному процесі.
Його перші поетичні збірки, такі як "Журавлиний леміш", "Вітрила тривоги", "Осінні гнізда", "Не зупиняйся, мить!" та "Допоки твій час", відкрили його як талановитого митця з глибоким відчуттям часу та емоційної напруги.
Леонід Талалай народився 11 листопада 1941 року в селі Савинці на Харківщині. Селянська земля, небо над нею, батьківська хата стали для нього першоджерелом образів, до яких він повертався все життя.
За збірку «Вибране» 1993 року він отримав Шевченківську премію, а з 1967 року був членом Національної спілки письменників України.
Але титули тут другорядні. Головне те, як він писав. Критики відзначають, що за віком Талалай належить до шістдесятників, проте не був гучним трибуном. Він говорив спокійно і це шляхетна, негаласлива інтонація.
Його вірші про рідну землю, дім, батька, дитину, жінку-берегиню. Дослідники пишуть про трансформацію саме цих архетипів у його останній збірці. Вони читаються як розмова з собою і з вічністю одночасно.
Його перша дружина, письменниця Раїса Харитонова описала їхнє подружнє життя в автобіографічній повісті «Я вийшла заміж за поета».
Талалай був і мислителем. У статті «Чи було Слово Богом?» він розмірковував про природу мови. Його думка в тому, що не лише ми володіємо словом, а й слово володіє нами. Для поета це не абстракція, а спосіб жити: слово зобов'язує.
Остання збірка «Безпритульна течія» вийшла 2011 року. Це поезія про внутрішню безпритульність людини, яка шукає дім у світі, що змінюється надто швидко. Поет трагічно загинув через нещасний випадок у червні 2012 року.
Але залишився вірш, сповнений гіркого розставання:
Я прощаюся з вами і все вам прощаю
і простіть, якщо можете, також мені.
Я вам вдячний за все, і за чашечку чаю,
і за те, що ви зараз в моєму сні.
Я піду на світанні тихесенько тихо,
як у тапочках білих, як лист восени…
Я втомився вже так, як втомилась безвихідь,
стільки років чекаючи на вихідний…
І, повірте мені, за душею у мене
лиш болячка душі, що боліла щодня…
Час прийшов над собою останні знамена,
Останні, зелені піднять.
Немає коментарів:
Дописати коментар