Життя на осінь поверта,
вечірнім лісом багряніє.
В моєму щасті гіркота,
в моїй любові безнадія.
Не обійти тернову гілку,
людських обмов не обійти,
але світи мені, світи,
світи хоч ти, осіння зірко.
Світи, пульсуючи над садом,
над пережитим і над тим,
що облітає листопадом
таким навальним і густим...
А спалахнеш перед світанням
нехай кохана у вікні,
твоє побачивши згасання,
ще встигне загадать бажання,
що не збулося при мені.
Із циклу "У трепеті і вогні"
Немає коментарів:
Дописати коментар