Отраженье солнца видеть в луже –
Этого уже не достаёт.
Хочется – всё искренней и глубже,
Обжигаясь о кипящий лёд.
В. Ковальчук
У щирості слів поета можна було переконатися під час творчої зустрічі в Сумській центральній міській бібліотеці ім.Т.Шевченка, яка відбулася 4 березня. Віталій Ковальчук відгукнувся на запрошення керівника літературно-мистецького клубу «Грань» Віталія Меланича, з яким познайомився на фестивалі «Час Візбора».
Ты мне пишешь – кстати и не кстати,Разнося стихи мои гонцом.Я люблю тебя, мой друг – читатель,Не всегда известный мне в лицо.Выдумали – нет, мол, хуже ноши,Чем искать слова день ото дня…Я б хотел сказать намного больше,Только дотерпи, дождись меня.
На приїзд харківського поета, філософа, культуролога, викладача риторики Віталія Ковальчука сум’яни чекали з непідробною цікавістю. У соціальних мережах його поезія набула широкого розголосу. Там кожен мав право висловити свою думку з приводу прочитаного, подискутувати. Але інтернет не здатен відтворити голос, манеру спілкування, передати глибину погляду й настрій. З неприхованою іронією Віталій сам собі дав таку оцінку:
Я не люблю кокетство и капризы.Вот как спросили, так и дам ответ.Да, я в сети такой же, как и в жизни,Но всё ли видно через интернет?........................................................Я не готов держать всё время марку,Выкладывая стих день ото дня.Я не всегда похож на аватарку,Висящую ВКонтакте у меня.
Розкутість, невимушеність у спілкуванні, філософське бачення проблем пересічної людини на тлі епохи... А ще – несподівані й цілком влучні образи, які закарбувалися в пам’яті, змусили замислитися ... Висновки, на перший погляд такі прості, що інколи здавалося, що це твоя власна думка... Але поряд стояв Поет, у якого давно сформувалися погляди на світ. Він їх зовсім не приховував, а, навпаки, відверто ділився з оточуючими, з тими, хто прислухався, хто хотів почути й зрозуміти.
Если вообще писать, то до предела искренне.Как возвращенье в дом, как разговор с собою,Зная, что не уйти от рокового выстрела…Видимо, лишь вот так можно писать с любовью.
Звісно, присутнім було цікаво дізнатися більше про творчий шлях популярного поета, бунтівника від природи, за його висловом. У дружньому колі однодумців, прихильників поетичного слова, Віталій розповів, що народився наприкінці 60-х на Харківщині і вдячний батькам за можливість самостійно шукати свою стежку в житті, хай навіть обтяжену невдачами чи помилками, усвідомлення яких прийшло згодом. А оскільки ще в дитячі роки відчув потяг до віршування, не дивно, що його шлях проліг у царину Поезії.
Перша публікація у 14-річному віці, перемоги в різноманітних творчих конкурсах, участь у фестивалях, майстер-класах зміцнили віру у власні сили й запевнили, що його сподівання й зусилля не марні. З відзнаками й публічними виступами прийшли популярність, визнання.
Однак Віталій Ковальчук не з тих, що женуться за дешевою славою, не видає щороку на-гора книжки, не чіпляється за будь-яку халтуру, аби мати пристойні гонорари й телеефіри. Він пише, тому що це для нього є життєвою необхідністю:
Между прочим, писать под заказы не так уж и просто.Я попробовал раз – и не смог...
То бессонницей жить, то считать гонораров гроши.А к утру хорошо ещё, если хоть капельку дышишь…А потом замираешь у бездны и шепчешь: «Пиши…»Собираешь всю волю в кулак, выдыхаешь – и пишешь…
У його поетичному доробку 4 збірки: «Танок удава» (1998), «Російський дзен» (2002), «Червоний лотос» (2012) і «Словесний кристал» (2016). У кожній з них поет максимально занурюється у прожиту мить, намагається у філософських роздумах прослідкувати за формуванням людської свідомості, роблячи при цьому висновки:
Не всё приемлю. Не со всем согласен.А кое-что, видать, и не приму.Кому-то мир наш кажется прекрасен.Кому-то - что он катится во тьму.
Він стверджує, що поети дуже схожі на дітей, які часто вірять у те, чого не існує, тому що вони ще не знають, що цього не існує. А поглянувши через своєрідний «словесний кристал», можна побачити цілком несподівані й неймовірні речі.
У жвавій, емоційній манері, яка нагадала поезію доби «шістдесятників», дисидентів, Віталію вдалося зачепити злободенні теми і при цьому не повторитися, не стати банальним. Як той марафонець, який, з останніх сил добіг, донісши потрібну звістку, він доніс те, що найбільше зачепило, вразило, навіть всупереч логіці й здоровому глуздові. Йому важливо, щоб його зараз почули, зрозуміли, дали оцінку, але при цьому не тиснули , не примушували зректися власних переконань:
И пусть крылом помашет аист,Летя в заоблачную грусть.Ни от чего не отрекаюсьИ никогда не отрекусь.
Півторагодинна зустріч промайнула досить швидко. Усі були захоплені майстерністю авторського читання. Тиша, яка панувала в залі, коли звучали поетичні одкровення, була цьому зайвим доказом. Наприкінці прозвучали запитання про творчі плани, побажання нових здобутків, слова вдячності за отримане задоволення. Бажаючі мали можливість придбати книг, отримати автограф автора, сфотографуватися.
Подарована поетом збірка «Червоний лотос» поповнила фонди Сумської міської центральної бібліотеки ім. Т. Шевченка і скоро стане доступною читачам нашого міста.
Приємне, щире спілкування продовжилося за межами бібліотеки під час прогулянки центральними вулицями Сум.
Посмішка на прощання – найкраще свідчення того, що зустріч пройшла успішно і, за бажанням гостя та його прихильників, матиме продовження.
Богдана Гусак,
Немає коментарів:
Дописати коментар