Останній літа день...

Тихий жаль і якийсь ностальгічний настрій вирує в повітрі, в головах і серцях - це скінчилося літо. Хочеться читати вірші і трохи сумувати )). 

 

Пропонуємо добірку поетичних творів різних авторів, присвячених останньому дню літа.

 

 

 

 

 

 

 
 

Богдана ГУСАК

Сідає сонце на краєчку літа...

Сідає сонце на краєчку літа...
Бере неспішно у гарячу жменьку
забуті в полі колосочки жита
і двійко слив, лілову та жовтеньку.
Вдихає аромати над баштаном:
нівроку кавуни вродили й дині...
Ще день – і осінь завітає рано,
погляне в очі серпня сині-сині...


* * *

Вже серпень із валізами стоїть.
Найкращий, найрідніший – наш з тобою.
Він забирає сміх і шум прибою .
Прощається, зітхає і ...мовчить.
Ми все за нього скажемо... колись
(якщо, звичайно, досі не сказали).
Лишилась пара кроків до вокзалу .
Люстерце сонця в очі сумно блись!
Чи свій багаж надійно збереже,
щоби з лихвою повернути знову?
А ми йому – усмішку веселкову,
як, обійнявши, скаже: «Ви?!Невже?!»

 

 

 

 Надія Красоткіна

Останній день літа

І от, останній літній день,

А завтра зранку прийде осінь.

В природі тихо, без пісень,

В бездоннім небі чиста просинь.

І так бентежно навкруги,

Спокійно, млосно і чарівно.

В плакучих вербах береги

Стоять тихесенько, аж дивно.

А день сьогодні, аж пашить

Теплом і ласкою дзвінкою.

Прощатись літо не спішить,

Відходить тихою ходою

Й дарує наостанок нам

Проміння сонячне і квіти,

Стежиночку новим пісням,

Щоб всім було чого радіти.

А в синім небі — журавлі

Курличуть сумно і курличуть.

Летять кудись на край землі

І за собою серце кличуть.

Час пролітає, наче мить.

Недавно літа всі чекали.

І ось воно від нас летить,

А ми за ним засумували.

Хоч осінь зачарує нас

Новими фарбами і цвітом.

Та швидко так минає час

І ми прощаємося з літом.

Світлана Моренець

Прощавай, літо!

Обпікши жаром зелень соковиту,

шалена спека вже пішла на спад.

І відзвучав акорд фінальний літу –

серпневий феєричний зорепад.

У небесах відлунюють осанни

у виконанні хору птичих зграй, –

співають дому рідному востаннє

до вильоту в чужий далекий край.

Фальш-старт зіграла осінь з холодами...

По склу сльозинка смутку потекла...

А пам'ять йтиме літніми слідами

у чарах його ласки і тепла,

пригадуючи світле, веселкове

чи ледь хмільне, немов аліґоте...

Було ти вередливе – і чудове,

прекрасне, незабутнє, золоте.

Стяг

Ностальгії нема, залишаються спогади літа,

Десь у пам`яті світяться вогником теплих жоржин,

Їм для щастя лиш трохи, всього лише трохи дозріти,

Та крилаті вітри на тепло узяли карантин.

Загойдається світ у колисці своїй вересневій,

По канатній дорозі ще можна дістатися хмар,

Та під нами в лісах неспокійна й палка королева,

На дерева притихлі вже кидає золото чар.

І срібнішає простір, мудрішають люди і птиці,

Хоч високі ключі на дарунки блакить рознесуть,

Біла сіль чумаків, як і завше, над нами імлиться

І далекі сади із бентежних сузір’їв ростуть.

Ностальгії нема, до тепла ще дорога відкрита,

Та свіжішають ранки і глибшає тінь вечорів,

Від блакитних апсид до русявого вузлика жита,

Хтось сильніший за нас щойно літо від нас затулив…

Надсилайте і ви свої улюблені вірші, поділіться красою и гарним настроєм!