Огню такого! Стомлена природа
Одпочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа - тихий супокій
Євген Плужник
Осінь у повному розквіті - яскрава, примхлива, меланхолійна, лірична - вона вартує того, щоб її оспівувати.
Ми пропонуємо вам познайомитись із книгою, де вміщені кращі твори української літератури, які змальовують Осінь, а також інші пори року - всі однаково чудові...
На тихі води, на ясні зорі [Текст] : краса природи в українській літературі / Худ. О. Міщенко. - К. : Веселка, 2002. - 230 с. : іл.
До збірки увійшли кращі зразки класичної та сучасної літератури – вірші, оповідання, уривки з поем, романів та повістей, казки. Твори в збірнику розміщено по порах року: весна, літо, осінь, зима.
Це чудові вірші про природу Лесі Українки, Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, Л. Костенко, О. Олеся; уривки з творів М. Коцюбинського, М. Старицького,
І. Нечуй-Левицького, М. Гоголя, М. Стельмаха,
О. Гончара, В. Шевчука і багатьох інших письменників
і поетів 19-20 ст. і сучасності.
І. Нечуй-Левицького, М. Гоголя, М. Стельмаха,
О. Гончара, В. Шевчука і багатьох інших письменників
і поетів 19-20 ст. і сучасності.
Автори змальовують мальовничу і розмаїту природу рідного краю, показують тісний взаємозв’язок людини з природою.
Самобутні ілюстрації до книги виконав народний художник України Олексій Міщенко.
Наводимо деякі з творів, вміщених в збірку.
- З творчістю багатьох класичних і сучасних українських авторів можна також ознайомитись в мережі Інтернет.
Євген ПЛУЖНИК
Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави
І журавлі гуртуються в ключі,
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, — наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...
Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа — тихий супокій!
* * *
Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзиґарів...
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і сум осінніх вечорів.
І так приємно знову розгорнути,
Пурнувши весь у цигарковий дим,
Якийсь роман, давно напівзабутий,
І не читати, мріяти над ним!
І довго-довго в ліжко не лягати...
А над столом Некрасов і Барб’є...
...А дощ шумить, і вітер волохатий
У шиби б’є...
* * *
Вчора над містом летіли гуси.
Над камінним містом, вночі...
Стиснути серце мусив, —
Мовчи, безглузде, мовчи!
Досить усяких і мрій, і болів...
Адже знають про все книжки.
Чуєш, — тополі голі:
― Нишкни...
Дівчинко тиха, на мрії хвора!
Надвечірня мріє моя!
Гуси над містом летіли вчора...
А я?
Джерело в Інтернет: Євген Плужник. Рання осінь: Збірка віршів
Ліна КОСТЕНКО
Осінь жагуча
Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.
Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні —
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!
Березовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць – ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
то пробіжить невидимий їжак…
Джерело в Інтернет: Збірник віршів Ліни Костенко про осінь
Дмитро ФАЛЬКІВСЬКИЙ
Голубіють ранки... Голубіють роси...
Голубіє осінь у саду...
Скоро коло брами инеї розкосі
На пожовкле листя упадуть.
І самотній вітер пролетить по селах
В пісні невеселій, у плачі...
Пролетить і стане, і туман розстеле
Над приниклим садом уночі.
А як прийде ранок, і погляне скоса
На природу сіру і сумну,—
Тільки павутиння та сріблясті роси
Нагадають людям про весну.
Джерело в Інтернет: Дмитро Фальківський. Поезії: Збірка. формат djvu
Володимир СОСЮРА
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.
Джерело в Інтернет: Пори року: вірші про природу
Євген ГУЦАЛО
Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.
Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і палка,
і, немов на картах, ворожила
на кленових зоряних листках.
Я платив грошима їй немало,
потім серце вийняв — і віддав,
і вона мені тебе вгадала
так, як я того і забажав.
Де циганка? Де відьомські коси
у стрічках, квітках і дукачах?..
Так, тебе наворожила осінь
на кленових зоряних листках…
Джерело в Інтернет: Євген Гуцало. Вірші про осінь
Приходьте, читайте, насолоджуйтесь чудовою літературою, спілкуванням та осінньою порою. Ви не пожалкуєте! :))
Немає коментарів:
Дописати коментар