"Одинокий батько" Вадима Крищенка: до Дня родини

"Якось так склалося, що ми все про наших матерів кажемо, а про батьків трохи забуваємо. 
Мені дуже шкода чоловіків, які на старість залишаються одинокими.
 

І діти не завжди розуміють, що самотність старого батька вимагає від них уваги і частішого відвідування. Навіть проста розмова з рідними душами - для старої людини свято.

Отже, написався вірш "Одинокий батько".  Може, хтось прочитає і відвідає рідну людину..."
 
 Це не просто цитата з посту у Фейсбуці Вадима Дмитровича Крищенка - це біль душі всіх покинутих, залишених батьків. Можливо, ці вірші щось у когось змінять в життєвій ситуації...

Живу самотньо й небагато.

Завжди один: сюди-туди...

Забув, як мовлять слово "тато"...

Хоч зрідка, синку, приїзди.

Ще тішуся, що ноги носять.

Три курки - з ними говорю.

З весни чекаю я на осінь,

Молюсь на вранішню зорю.

Сусіда виїхав до дочки...

Навколо пустка - тут і там...

Вродили густо огірочки,

Кому зростив - не знаю й сам.

З кимсь перекинутись хоч словом

Так хочеться... Ні, це не хить...

До батька просто на розмову

Приїдь, синочку мій, приїдь.

Відкрита хвіртка все чекає:

Погляне - видиво пусте.

Ні, їх не видно, їх немає -

Жаданих, бажаних гостей.

Моргають вікна в сизу віддаль,

І килим стелять спориші...

Але, чомусь, ніхто не їде

До одинокої душі.