Тримаю подих і не дишу,
А крізь ранкову сонну тишу
Дзвінкоголосий рветься день.
Не падай, крихітко, зажди,
Перенесу тебе у пісню,
Тобі на підвіконні тісно –
У пісні просторо завжди!
І раптом крапля – скік! Куди?
Я б їй підставила долоню,
Але вона торкнула скроню
І покотилася униз.
Тепер довкіл бринить трава,
Ніким ще зранку не прим'ята,
Розбуркалася сонна м'ята…
А крапля знай собі – співа!
Немає коментарів:
Дописати коментар