Цвіте рудбекія в саду,
Сто сонць в рясному оксамиті!
Я кожен день повз неї йду, -
Як ранок в сонячній блакиті.
Вона всміхається мені,
Схиляє квіти у поклоні…
Такі ж – чудово-чарівні!
І я у їхньому полоні…
Стою отак у тишині,
Й здається, чую їх признання.
Вони нашіптують мені
Про теплі ночі і світання.
А кожна квітка – чарівна,
Неначе віяло махрове!
Горить, мов сонечко, вона,
Як небо вранці пурпурове.
І ціле літечко цвіте
Червонорудими квітками.
Не квіти – сонце золоте
Із оксамиту пелюстками.
Тетяна Лісненко
Немає коментарів:
Дописати коментар