Не всім судилося писати,
як у свій час Кобзар утнув.
За вільнодумство – у солдати,
на муштру, щоб не був затятим
і Словом не знімав ману.
Поет – куди тим віршомазам!
В рядках крізь біль і сум – сльоза
і за народ тяжка образа.
Ярмо кріпацтва знявши, зразу
про Україну так сказав,
що через сто і через двісті
всі пересвідчились – Пророк!
А ще ж добірна мова чиста
філософа і полеміста,
що діставав до печінок.
Гучить, клекоче на майданах
нестримний гайдамацький рух.
Щезає там плебейський дух
і розриваються кайдани,
та кличе в бій Великий Луг.
Тримає міцно, як обценьки,
борців усталені ряди
аж до найдальшої гряди
гучне «борітеся» Шевченка
із вуст відважних, молодих.
Та ба! Триває, не згасає
давно розв’язана війна...
Стоять бійці – жива стіна...
Летять соколики до раю,
бо Україна в нас одна!
Богдана Гусак
Немає коментарів:
Дописати коментар