По жовтому лезу дня
Сіренький Котигорошко
Чалапає навмання.
Між вирвами та димами,
Де вітер печаль пряде,
Шукає сіреньку маму,
Та вже не знайде ніде.
Й Земля, наче горошина,
Закочена в смерть і жах,
Все котить котодитину
По мінних своїх стежках.
Ні вибору вже, ні шансу
Пройти через цю війну…
Та раптом назустріч з шанцю
Долоню хтось простягнув.
– Маленький Котигорошку,
Ховайся хутчіше! Ет…
Й скотилось котя сторожке
На теплий бронежилет.
Щоб вижити, треба мало –
Долоня, тепло, броня…
Між вибухів задрімало
Налякане котеня.
І небо зітхнуло сиве,
На всенький Чумацький Шлях:
– Храни, Боже, твого сина
Із котиком на руках!
Немає коментарів:
Дописати коментар