Наче димом взялась, - зацвіла…
Розтривожила приспану душу,
У весняний полон узяла.
Заворожена, мов наречена,
Очі сліпить шовкова фата…
І, здається, краса нескінченна,
А над нею – бджола золота.
Скільки тут і принад, і натхнення!
Мрії з серця – як ті голуби.
Із душі до душі - одкровення:
В таку пору ти не відлюби!
То для нас квітне сад, чепуриться,
Крона груші обох пригорта…
Тільки б в раї оцім не згубиться,
Й щоб в гарячім цілунку вуста…
І не знаю я кращої миті,
Як стояти між віт у красі,
Кутать душу в п’янкім оксамиті,
Очі мити в травневій росі…
Немає коментарів:
Дописати коментар