Такий, як ти, рабом не буде.
Така, як я, тобі не пара.
Хоч порятунок твій, не згуба,
я – сон-трава поблизу дуба:
траві не вирости під хмари.
Тож не спиню. Тобі – дорога,
звитяга, пекло злої битви.
Мені – неприспані тривоги,
та шепотіти до знемоги
напівзабутої молитви
слова. І дні на нитку суму
нанизувати, як намисто,
самотній бути серед тлуму.
Снігами замітає Суми...
Колись повернешся у місто
свого дитинства. Не до мене.
До мене – це занадто складно.
І буде юна наречена,
і дві обручки золочені.
Я в лабіринті – Аріадна.
Була...
Олена Макарчук
Немає коментарів:
Дописати коментар