Згадалося: коли була мала,
з купальського зела, із рути-м'яти,
співаючи, вінок собі сплела.
На щастя чи недолю? Звідки знати ...
Невинна ще і свіжа, як той цвіт,
одначе волелюбна й гонорова,
дивилася по-іншому на світ.
А хтось питав: – Чия ти, чорноброва?
Сміялася у відповідь : – Своя!
Рум'янець достигав, немов калина.
Та понесла життєва течія
з вінком той сміх, літа, де я – дитина...
У пам'яті – коротка літня ніч
в очікуванні магії та дива,
як папороті квітку, певна річ,
шукала... і в душі знайшла, щаслива.
12.12.2024
(С) Богдана ГУСАК
* за мотивами картини Костянтина Шипті «Літній погляд»
Немає коментарів:
Дописати коментар