Здається, що ніхто не похитне
на світовому обрії статичне.
Горлає чорним круком набутне:
- Звергати й руйнувати те, що вічне!
Затоплені могили і церкви...
З глибин щоночі - молитви і дзвони.
Із хмаровиння довгі рукави
полів зелених обіймають гони.
Якби ж то із вівторком середа не воювали -
берегли отару, щоб літнім сонцем
спряжена вода з долонь у небо відпускала пару.
Між зір би чумаки пасли волів.
Насипавши на згадку мірку солі,
послали б на пташиному крилі
гартовану козацьку пісню волі.
Немає коментарів:
Дописати коментар