Публій Вергілій Марон народився 70 року до н. е. неподалік Мантуї, у сім'ї заможного селянина. Він не був типовим римським героєм: сором'язливий, мовчазний, слабкого здоров'я, він погано почувався в ораторських змаганнях, які вважалися обов'язковою школою для молодого римлянина. Натомість його вабили філософія, природа і слово.
У навчальних закладах Вергілій вивчав риторику, письмо та філософію. Цікаво, що, за його поглядами, найбільш близьким філософським напрямком був епікурейзм.
Незважаючи на те, що Публій досяг прогресу в навчанні, у нього не було ораторського хисту, який потрібен будь-якому політику. Лише одного разу хлопець виступив на суді, де він зазнав нищівного фіаско. Його промова була занадто повільною, невпевненою і заплутаною.
Коли один персонаж античного автора Макробія стверджував, що Вергілій мав «ораторська жилка у Вергіля» була «дуже сильною», ці його слова були зустрінуті сміхом.
Слава прийшла до поета не одразу. Спершу були «Буколіки», десять пасторальних еклог про пастухів, кохання і спокій сільського життя, на тлі якого відлунювали громадянські війни. Вергілій і сам пережив конфіскацію землі, тож за ідилічними картинами проступає справжній біль утрати.
«Буколіки» (42–39 рр. до н. е.) — збірка з десяти пасторальних еклог, написаних у формі діалогів і пісенних змагань пастухів. Здавалося б, це ідилія: пасовиська, сопілки, кохання. Але в цю сільську тишу вдираються історичні потрясіння. У першій еклозі пастух Тітір залишається на землі, а його сусіда Мелібея виганяють з неї, що відображає конфіскації земель на користь ветеранів після громадянських воєн. Четверта еклога з її пророцтвом про народження дитини, яка принесе новий золотий вік, пізніше надихала і римлян, і християнських авторів.
Цікаво, що цей твір призвів до формування нового буколічного жанру. Що стосується чистоти і повноти вірша, то в цьому випадку вершиною роботи Вергілія вважається «Георгіки» (29 р. до н.е.) – дидактичний епос про сільське господарство, книги про землеробство, бджільництво і працю, написані так, що навіть поради щодо догляду за виноградом звучать як поезія.
«Георгіки» (37–29 рр. до н. е.) — дидактична поема в чотирьох книгах, присвячена Меценату. Кожна книга має свою тему: польові роботи, виноградарство й садівництво, розведення худоби, бджільництво. Практичні поради тут поєднані з роздумами про працю як про моральну основу життя, про боротьбу людини зі стихією і про відновлення Італії після років війни. Найзворушливіший фрагмент завершує четверту книгу: міф про Орфея та Еврідіку, вплетений у розповідь про бджіл.
Якщо «Буколіки» - це мрія про мир, то «Георгіки» про те, як цей мир будувати власними руками.
Та головним твором став «Енеїда». За відчуттям героїчності доби Октавіана Августа, Вергілій створив епос про троянця Енея, який рятується з палаючої Трої,
Еней блукає морями, втрачає близьких, любить Дідону і зрештою досягає Італії, щоб заснувати рід, з якого постане Рим. Це героїчний епос, у якому ціна перемоги завжди болюча. Сцена загибелі Дідони і досі зворушує, а Еней далекий від ідеального воїна: він сумнівається, плаче й підкоряється долі, а не власним бажанням.
Вергілій працював над поемою майже десять років і лишався невдоволеним. Помираючи 19 року до н. е. в Бриндізі, він благав друзів спалити рукопис. Август наказав зробити протилежне, і «Енеїда» дійшла до нас, ставши підручником для кількох поколінь.
Друзі поета, Варі і Тукка, переконали зберегти рукопис і пообіцяли привести його в порядок. Вергілі наказав нічого не додавати від себе, а лише видалити невдалі місця. Це пояснює той факт, що у вірші багато неповних і фрагментарних віршів.
 |
| Жан-Батіст Жозеф Вика. "Вергілій ччитає Енеїду Октавіану Августу та Лівії" |
Для Данте Вергілій був не просто улюбленим поетом, а духовним учителем. У «Божественній комедії» він стає провідником героя через Пекло і Чистилище. Данте прямо називає його своїм наставником і взірцем стилю, від якого перейняв «прекрасну манеру».
Вибір невипадковий: Вергілій у шостій книзі «Енеїди» вже описав сходження героя до царства мертвих, і Данте продовжує цю традицію, перетворюючи її на християнську подорож душі.
Є й глибший сенс. У Данте Вергілій уособлює людський розум і мудрість, яка може провести людину крізь пізнання гріха і покути, але не далі. До порога Раю веде вже Беатріче, символ божественного одкровення, а Вергілій, як язичник, туди потрапити не може. Це водночас шана і гіркий докір: найшляхетніший з поетів лишається поза спасінням. Зворушливо, що Данте не приховує своєї любові й туги за наставником.
 |
| Данте і Вергілій |
Його читали, цитували, перекладали впродовж двох тисячоліть, зокрема й в Україні: «Енеїда» Івана Котляревського, перша книга нової української літератури, починається як травестія саме вергілієвого епосу.
Котляревський Вергілія не наслідує, а веселo перекручує. «Енеїда» (1798) є травестією, тобто пародією, в якій високий сюжет розповідається просторіччям і з гумором. Троянці в нього перетворюються на козаків-«бурлаків», боги Олімпу поводяться як українські поміщики й чиновники, а мандри Енея пересипані народними звичаями, приказками, піснями та побутовими деталями.
Але під жартами лежить серйозна справа. Опираючись на структуру вергілієвого епосу (падіння Трої, мандрівка, зустріч з Дідоною, сходження в підземне царство, війна в Італії), Котляревський створює портрет цілого українського суспільства XVIII століття і, що найважливіше, вперше пише живою народною мовою. Саме тому його «Енеїду» вважають початком нової української літератури.
Отже, Данте бере у Вергілія вчителя, а Котляревський бере сюжет, щоб заговорити своєю мовою.
 |
| Могила Вергілія |
Вергілій писав про те, як утримати світ, що руйнується, і про ціну того, як будувати нове на уламках старого.
Немає коментарів:
Дописати коментар