Тут усе навпаки: під ногами бредуть хмарки,
а дерева, ти тільки глянь,
догори корінням!
І полощуть свої гілки не в небесній сині –
паралельна реальність у водах тремких ріки.
А під вечір збираються зорі – плетуть вінки
та милуються цілу ніч у води люстерці,
і сакральні звучать пісні – завмирає серце,
як розносить луна навсібіч спів отой, дзвінкий.
А коли вже натомлені зорі в траві заснуть
у розлитій молочній млі, у ранковій тиші,
їм насниться стрімкий політ у небесній висі,
як торують в небесних глибинах одвічну путь.
Та хтось мудрий назавжди розставить крапки над "і".
Має Всесвіт порядок свій і чіткі закони.
Тож, коріння упнеться в землю, а в небо – крони
і повернеться врешті все на круги свої.
Немає коментарів:
Дописати коментар