Саме про це йдеться у поезіях сумської поетеси Надії ФУРЗЕНКО, керівника літературно-мистецького клубу ГРАНЬ і активної учасниці літературного життя країни і світу.
Все буде Україна!
Рядки новин у рими не лягають -
Вони печуть, горять, живуть, вмирають.
Надії й віри почуття ятріють,
Жене війна думки про мир і мрію.
Чутливе серце горе-біль вбирає.
За що? Чому? - все відповідь шукає.
Казали, що брати, а стали орки.
Край нищать, як колись татарські орди.
Вітчизна героїчно спротив чинить,
Весь світ побачив росіян личину.
Що "руський мір" приніс на Україну?
Біду, страждання, смерть, руїни…
Щодня турбують болісні новини,
А вісті переможні радо линуть.
Настане, вірю, час і мить відплати.
Не будуть гинуть більше син і мати.
Як птиця Фенікс, із руїн воскрісне -
Країна українців буде прісно!
Русским матерям
Я погиб под Сумами,
в русском танке подбитом.
Лишь успел ойкнуть: "Мама!"
и замолк с этим криком…
Мне всего девятнадцать,
много было мечтаний…
Мне б в девчонок влюбляться,
приглашать на свиданье…
Мне хотелось учиться,
стать айтишником-профи,
добротой поделиться
и сложить мысли в строфы.
Мир увидеть мечталось,
побывать за границей…
Жизнь моя оборвАлась
из-за чьих-то амбиций.
Сквозь прицел не увидел
Слобожанского края
и весны не заметил,
в украинцев стреляя…
Разобраться бы честно,
не поддавшись дурману,
выходить на протесты
вместе с папой и мамой…
Я погиб под Сумами,
целясь в мирные крыши -
пусть ребята, их мамы
голос мёртвых услышат.
ЖАЛОБА
Березень ридма ридає,
досі дощ і вітер гонить…
Квітень стогне, завмирає,
міст розбитих рани гоїть.
Камні плавляться у битвах,
гинуть мужні та незламні.
На колінах у молитвах
нерушимої Оранти
українці поміч просять,
захист від лихой навали;
біль і жах у серці носять,
розбираючи завали
знищених з людьми будинків…
Їм би жити і творити,
вести до садка дитинку,
сонцю і весні радіти,
йти за мріями, любити…
Їм би жити!..
ДНИ ВОЙНЫ
Злой туман скрывает Солнце
Утром, вечером и днём,
Ночью мгла достала донца,
Занавесило окно.
Всё окутано туманом:
Ткёт война густую сеть,
Лес безлиственный дурманит
И фонарь сумел оплесть.
Держит город в заточенье,
Глушит окон свет в домах.
Ужас упомраченья,
Полуяви, полусна...
Лист до сестри, яка живе в Росії
О сестро, сестро, горе нам:
Війна порушила мить миру.
В Росії ти живеш, а там
По-іншому усе, що мило.
Мене ти любиш, я - тебе.
Сумні мої болючі вісті,
Що коїть без ума цабе,
Затьмарила війна світ істин.
Від серця в серце йдуть слова.
Неправдою вас отруїли.
Нас не розлучить ця війна.
Я хочу чути голос милий.
Для мене рідна ти сестра,
Твоя підтримка шле надію,
Що закінчиться лють і страх,
Позбудеться країна звіра.
Звільниться батьківська земля
Від окупантів-перевертнів.
Спокута скоєного зла
Сумління у народ поверне.
Твоя підтримка шле надію.
БУДЕ «НЮРНБЕРГ-2022»
Чужого горя не буває -
війни жорстокість серце крає.
Воно болить, спокути просить,
нещадність орків мозок зносить.
Невже навчала руська мати
людей вбивати, катувати,
жилі будинки бомбувати,
Вкраїну нашу плюндрувати?..
Коли кінець війні настане,
загояться криваві рани.
Та не забути нам ніколи
руїни міст, лікарні, школи,
дітей з застиглим жахом очі,
страждання, муки дні та ночі…
Чужого горя не буває –
злодійства світ не забуває.
НАСТАНЕТ УТРО МИРА
Сойдут снега, земля вздохнёт,
стряхнув усталость.
И дождь горюн-слезу прольёт
над всем, что сталось.
Омоет раны на земле
живой водою
и в непроглядной страшной мгле
сверкнёт росою.
Обняв деревья и кусты,
их успокоит –
и листики начнут расти
и крону строить.
Пробьётся зелень и ковром
поля устелет.
Уже не «град», а первый гром
озвучит темень.
Фиалка, ландыш, первоцвет
раскроют глазки,
увидев солнца вешний свет,
тепло и ласку.
Я выйду в сад, где тишины
целебной сила.
Настанет утро без войны
в бескрайней сини.
Настанет
утро
без войны!
Надежда Ивановна, спасибо, просто и кратко. Больно понимать, что из человека разумного можно сотворить орка
ВідповістиВидалитиДуже патріотично.
ВідповістиВидалити